загрузка...

9.3. Місцеві податки


До місцевих (муніципальних) доходів у Канаді відносяться податок на майно, податки на підприємства, інші податки і збори.
База муніципального податку на майно – оціночна вартість нерухомого майна (землі та будівель) без будь-якого зв’язку з платоспроможністю власника. Від даного податку звільнена власність, що належить державі, церкві, школам, благодійним організаціям. Головна проблема адміністрування даного податку – оцінка майна на основі ринкової (реальної, фактичної) вартості. Оскільки остання коливається, то періодична переоцінка здійснюється в більшості провінцій кожні 3 – 5 років, у Квебеку – щорічно.
Функцію оцінки виконують власті провінцій або муніципалітетів, вони ж наперед визначають суму доходу, яка має бути одержана від податку на майно, скажімо, в межах міста. Суму доходу ділять на оціночну вартість оподатковуваної власності, а одержаний результат множать на 1000. У такий спосіб визначають так звану мілль-ставку, тобто ставку податку на кожний долар оціночної вартості. 1 мілль дорівнює 1/10 цента. Наприклад, при вартості майна 10 тис. доларів і податковій ставці 50 міллів сума податку складає 0,05 дол. на 1 дол. оціночної вартості, тобто розрахунок податку приймає такий вигляд: 10000 х 0,05 = 500 дол. Платники мають право оскаржити суму оцінки. У випадку своєчасної несплати податку на майно накладається арешт. Якщо ж податок не сплачується до установленого терміну, то нерухомість переходе у власність муніципалітету або продається з аукціону.
Муніципалітети застосовують різноманітні податки на підприємства, базою яких служать оціночна або орендна вартість підприємства, площа торгових або складських приміщень.
До інших муніципальних податків і зборів відносяться цільові збори на протипожежний захист, збирання сміття, благоустрій території (освітлення, тротуари і т. д.), збори за користування місцями відпочинку тощо. Даними зборами оподатковується нерухомість (магазини, будинки), оскільки власники одержують вигоди від заходів по благоустрою. Питома вага зборів досягає 15% доходної частини бюджетів муніципалітетів. Сума збору фіксована або залежить від величини відповідних будівель.
Згідно конституції 1867 р. (British North America Act) із поправками в формі Конституційного акту (1982 р.) Канада – федеративна держава з елементами конфедерації, що обумовлює складну систему фіскального федералізму. Фіскальний федералізм – система міжбюджетних відносин щодо розподілу податків і видатків, що регламентуються на основі розмежування повноважень за схемами центр-провінції, провінції-муніципалітети та угод між ними. Механізм фіскального федералізму в Канаді дає уявлення про його проблеми взагалі, в будь-якій країні, хіба що при меншій складності.
Проблеми фіскального федералізму породжується такими причинами:
- при відсутності рівноваги видатків і доходів, відповідальність за збір і витрачання яких покладена на різні рівні влади, виникає вертикальний фінансовий дисбаланс;
- відмінності у фінансових можливостях різних провінцій викликають горизонтальний фінансовий дисбаланс;
- у результаті дії юрисдикцій різного рівня на одній і тій же базі оподаткування ускладнюється адміністрування та зростає тягар податків;
- розбіжності інтересів центру і провінцій, а також провінцій між собою, обумовлюють різницю поглядів на напрям фінансової політики.
Гостроту проблем фіскального федералізму засвідчує, зокрема, такий факт: у пошуках нових джерел доходу власті провінцій присвоїли (!) собі право ввести фіскальну монополію на спиртні напої [35, c.217]. Міжбюджетні відносини – джерело серйозних суперечностей, в основі яких знаходиться нерівність фінансових можливостей провінцій, а також суперництво між федеральним центром і провінціями за джерела доходів. Взаємні претензії бідних і багатих провінцій, а всіх разом – до федерального центру, інколи виходять на рівень провінційного сепаратизму (Квебек).
В Канаді міжбюджетні відносини пройшли довгу, інколи химерну з нашого погляду, поетапну еволюцію, але остаточно не вирішені донині. Так, у 1941-1962 рр. між федеральним урядом і провінціями діяла угода про так звану оренду податків, згідно якої федеральний уряд орендував у провінцій їх повноваження щодо справляння податків на індивідуальний дохід і на прибуток корпорацій. Дана угода була політично вигідною для провінцій, оскільки дозволяла їм одержувати доходи, знявши з себе відповідальність за введення непопулярних податків.
Між федеральним урядом і провінціями за період 1941-1990 рр. було складено 9 угод, умови яких постійно змінювалися в силу фінансової автономії провінцій та асиметричності канадського федерального устрою [35, c.221]. В тенденції уряд намагався перекласти політичну відповідальність за підвищення податків на провінції, наголошуючи, що фінансова автономія стосовно повноважень по оподаткуванню не підриває, а зміцнює федерацію. В найбільшій мірі цією можливістю скористався франкомовний Квебек. Угоди про розподіл податків із кожною з провінцій донині укладаються окремо і на інших умовах, ніж із рештою.
Канадський фіскальний федералізм дуже залежить від кон’юнктурних політичних факторів. Саме з цієї причини, на думку професора Дугласа Оулда, канадська податкова система, (за його словами, “якщо її взагалі можна назвати системою”), “нагадує клаптикову ковдру з видраними то тут, то там клаптями”•, “створену скоріше з перебіжних політичних міркувань, ніж на основі довготермінових економічних розрахунків”•.
Найбільш складна проблема фіскального федералізму – вирівнювання фінансових потенціалів провінцій. Дж. Стрік описує заплутану, періодично змінювану систему бюджетного вирівнювання таким чином. У формулу вирівнювання входять показники: середня сума податкових надходжень на душу населення в певній провінції; всі податкові джерела бюджетних доходів (за угодою 1992 р. – 32 податки); середня національна ставка для кожного з податків. Середній дохід на душу населення від усіх податків визначається шляхом застосування національної ставки по кожному з податків до бази оподаткування в провінції та ділення на чисельність населення даної провінції. “Різниця між доходом на душу населення провінції та нормованим доходом від вказаних джерел і є сума вирівнюючих платежів” [35, c.236].
Отже, фіскальний федералізм у Канаді – складний, періодично змінюваний комплекс міжбюджетних відносин на основі компромісного розподілу повноважень між федеральним центром і провінціями та з метою вирівнювання фіскальних потенціалів провінцій, що включає:
а) закріплені податки за певними ланками бюджетної системи;
б) федерально-провінційні податкові угоди в формі дольової участі в доходах від окремих податків (“податкові пункти”);
в) систему федеральних трансфертів провінціям та спільне фінансування загальнодержавних програм.
Розробляє проекти податкових законів і несе відповідальність за здійснення фіскальної політики Міністерство фінансів Канади. Функції адміністрування податків покладено на Канадське агентство державних доходів і митниць, в основу діяльності якого покладений принцип обслуговування платників з боку податкових органів. 45 тис. співробітників у 43 територіальних підрозділах Агентства контролюють своєчасність і повноту сплати федеральних і провінційних податків по всій країні.
Створений у 1983 р. Податковий суд Канади вступає в дію при необхідності перегляду рішень Агентства за апеляцією платника. Згідно канадського законодавства податкове порушення набуває кримінального характеру у випадку, коли воно пов’язане з умисним наміром обманути податкове відомство з метою зменшення податкових зобов’язань чи одержання незаконного відшкодування податків із бюджету. Відповідальність за протиправні дії в сфері оподаткування передбачає покарання у вигляді штрафу в розмірі не менше 50 і не вище 200% від суми прихованого податку, або на додаток до штрафу ще й позбавлення волі на термін до двох років. Найбільш небезпечні податкові злочини, пов’язані з несплатою податків на суму більше 5 тис дол., можуть каратися тюремним ув’язненням на термін до 10 років. Слідчі дії по податкових правопорушеннях, покарання за які не перевищує двох років позбавлення волі, веде Управління розслідувань, що входить у структуру Агентства державних доходів. У інших випадках дізнання віднесено до компетенції Королівської кінної поліції Канади (кримінальної поліції).
На наш погляд, найбільш оригінальна риса канадської податкової системи полягає в тому, що держава вимагає сплати податків із будь-яких доходів, у тому числі і нелегального походження, одержаних, наприклад, від торгівлі наркотиками чи проституції. Тому слідчі органи, крім самого факту злочинної діяльності, в усіх випадках виясняють розмір одержаного доходу.
На рівні провінцій існують свої особливості боротьби з ухиленням від сплати податків, що зокрема відноситься до франкомовного Квебеку.
<< | >>
Источник: В.Л. Андрущенко, О.Д. Данілов. Податкові системи зарубіжних країн. 2004

Еще по теме 9.3. Місцеві податки:

  1. 11.4. Місцеві податки
  2. 7.4. Місцеві податки і збори
  3. 11.2. Федеральні податки
  4. 9.2. Провінційні податки
  5. 11.3. Регіональні податки
  6. 9.1. Федеральні податки
  7. 11.2.9. Інші федеральні податки
  8. 3.1. Пізнавальні методи вчення про податки
  9. 2.1. Передісторія оподаткування, базові засади сутності податку
  10. 5.1. Становлення національної податкової системи