загрузка...

4.3. Система штатних і місцевих податків


В американській традиції організації державних фінансів відсутнє поняття зведеного або консолідованого бюджету як предмету законодавчих актів, фінансово-економічного аналізу чи показника офіційної статистики. Всі ланки бюджетної системи США автономні, формально незалежні одна від одної. Ця традиція походить із двох джерел: американської історії та національної ментальності.
Справа в тому, що на початках своєї історії США склалися з окремих англійських колоній у Північній Америці, котрі об’єдналися в процесі боротьби за незалежність. Згідно 10-ї поправки до конституції (в складі Білля по права), прийнятої в 1788 р., „повноваження, не делеговані Сполученим Штатам конституцією та не заборонені нею для штатів, закріплені відповідно за штатами або за народом”•. Отже, за основним законом, владні права урядів штатів і федеральної адміністрації рівнозначні, вони доповнюють одні одних, без домінування центру над штатами.
Друге джерело американського партикуляризму – сформований обставинами заселення й освоєння території країни менталітет індивідуалізму, вихований у поколінь піонерів (перших переселенців у Америку) і скваттерів (колоністів, які займали земельні ділянки на frontier – межі просування колоністів на Захід)•. Звичка американців опиратися на власні сили, надіятися на самих себе була перенесена з індивідуального рівня на рівень державного будівництва.
Відповідно до принципів фінансової автономії та бюджетного федералізму, котрі історично склалися в США, кожна з ланок бюджетної системи має власні, закріплені за нею податкові доходи. Між окремими бюджетами податки розмежовуються на підставі трьох підходів:
- виключного права (податок закріплений за одним із бюджетів: федеральним, штатним чи місцевим);
- співпадаючого права (на один і той же податок мають право різні рівні влади, податкові надходження розподіляються між бюджетами в дольовому порядку або мають форму надбавок; наприклад, у такому порядку справляється податок на майно, надходження від якого розподіляються між бюджетами штату та місцевими бюджетами міст, графств, округів);
- делегованого права або „правила Ділона” (з одного рівня влади на інший разом із певними повноваженнями передаються і адекватні податкові доходи, необхідні для їх фінансування).
Американські спеціалісти визнають, що і так достатньо складна податкова система США ще більш ускладнюється внаслідок непростих податкових відносин між федеральними і місцевими органами влади [36, c.54]. Незважаючи на існуючі проблеми, уряди різних рівнів успішно взаємодіють між собою в обміні інформацією стосовно податків. Зокрема, розрахунки штатних і місцевих податків опираються на федеральні податкові декларації.
Основу доходної бази штатних бюджетів складають прибуткові податки з громадян і корпорацій, а також податок із продаж.
Ставки прибуткового податку диференційовані в залежності від штату в діапазоні від 2 до 15%. Реальну автономію штатів відображає також порядок визначення оподатковуваного доходу та справляння індивідуального прибуткового податку, що кожен із штатів робить по-своєму. Так, одні оподатковують лише доходи громадян свого штату, незалежно від місця походження доходів. Інші обмежуються доходами, одержаними в межах даного штату. Треті враховують всі доходи, незалежно від території їх походження. Подібний різнобій створює умови для так званої міграції податків із штату в штат, і, звичайно, породжує серйозні труднощі в адмініструванні податків.
Крім того, штати мають право установлювати власний неоподатковуваний мінімум.
Податок із продаж (sales tax) – різновид податку з обороту – стягують у 44 штатах. Ставки знаходяться в межах від 3 до 8,25%. Самі високі ставки в Каліфорнії (7,25%) і Нью-Йорку (8,25%), що можна пояснити виключно високим економічним потенціалом саме цих штатів. Як виняток, у штаті Мічиган, одному на всю країну, з 1975 р. запроваджений податок на додану вартість.
На рівні штатів справляється також податок на ділову активність, який складається з двох частин: податку з річного обороту (ставки 1–2,5%) і податку на фонд заробітної плати (1,6%).
Місцеві податки справляються на локальному рівні під юрисдикцією органів влади місцевих адміністративно-територіальних одиниць. До останніх відносяться муніципалітети (міста), графства (райони), тауншипи (містечко), шкільні та спеціальні округи. Всього в США налічується близько 80 тис. місцевих органів влади і, отже, відповідна кількість місцевих бюджетів.
Серед місцевих податків найперше фіскальне значення має податок на нерухоме і рухоме майно. В загальній сумі місцевих податків доля майнового податку в окремі роки перевищує 80%. До нерухомого майна відносять землю, будинки, будівлі та споруди різного призначення. Їх велика кількість природна для урбанізованої країни, де в одному Нью-Йорку налічується 1 мільйон будівель. Під рухомим майном розуміють власність „осязаемую и неосязаемую”. До першої належать виробниче обладнання, товарні запаси, худоба, а також деякі предмети особистого користування та побутового призначення (витвори мистецтва, антикваріат, коштовності); до другої – цінні папери (акції, облігації), договори і патенти, що засвідчують право їх власника на певний дохід.
Ключова проблема оподаткування майна – облік та оцінка об’єктів податку. В більшості штатів вартість майна визначають спеціальні управління оцінки нерухомості один раз в два роки. Видатки на адміністрування майнових податків, затрати часу, зусиль, грошей на консультування й оскарження з боку платників (compliance costs) значно вищі, ніж в інших податків.
Ставка податку на нерухоме майно (землю і будівлі) сягає 6,75% від 1/3 їх оціночної вартості, але в середньому по країні складає 1,4%.
Податок на готельне обслуговування справляється за ставкою 5% від вартості готельних послуг.
Податок на комунальні послуги – 3% від їх вартості.
Податок на угоди по продажі нерухомості справляється за фіксованою ставкою 2 дол. 50 центів із кожної 1000 дол. продажної вартості майна.
Податок на транспортні засоби складається з декількох частин: збору за реєстрацію, ліцензії за право володіння, збору за паркування, збору за користування автомагістралями. Зрозуміло, в країні, де більше 100 мільйонів автомобілів, даний податок належить до основних місцевих податків. Ставки диференційовані в залежності від місцевих умов та класу автомобіля.
Ліцензії поширюються на молоко і харчові продукти, спиртні напої, тютюнові вироби, на ресторанний бізнес, на право тримати домашніх тварин.
У бюджеті типового американського міста податкові доходи складають приблизно половину доходів бюджету міста, а решта – неподаткові доходи. Серед останніх особливо виділяються доходи від операцій з цінними паперами, а також різні трансферти.
<< | >>
Источник: В.Л. Андрущенко, О.Д. Данілов. Податкові системи зарубіжних країн. 2004

Еще по теме 4.3. Система штатних і місцевих податків:

  1. 4.2. Система федеральних податків
  2. 4. Теорія місцевих бюджетів
  3. ЕДИНИЦА ШТАТНАЯ
  4. ШТАТНОЕ РАСПИСАНИЕ
  5. 5.3. Адміністрування податків
  6. 11.1. Адміністрування податків
  7. 4.4. Адміністрування податків
  8. Тема 2. Природа, принципи, функції податків
  9. Тема 3. Методологія дослідження податків
  10. 7.2. Організація адміністрування податків
  11. 7. Теорія сфери поширення податків
  12. 6. 3. Основні види податків
  13. 2.4. Соціально-економічні ефекти податків
  14. Додаток А Міжнародна хронологія еволюції податків
  15. Глава 2 Место и роль бюджетной системы в финансовой системе страны
  16. 11.2. ЭВОЛЮЦИЯ МЕЖДУНАРОДНОЙ ВАЛЮТНОЙ СИСТЕМЫ ПОСЛЕ КРАХА БРЕТТОН-ВУДСКОЙ СИСТЕМЫ