3.2.1. Європейські інтеграційні процеси

Історичні умови виникнення Європейського Союзу.Найрозвинутішою формою інтеграції в світі вважається об'єднання західноєвропейських країн у Європейський Союз (ЄС), який у перспективі планується як
зона формування єдиного економічного простору в Європі.
В античні часи поняття "Європа" було відсутнє. Замість цього існував єдиний етно-соціальний регіон — Римський мир, який об'єднував середземноморські прибережні держави Африки, Близького Сходу та Європи. При Цезарі (середина І ст. до н.е.) західна частина цього величезного регіону (на відміну від східної) практично стає зоною єдиної валюти — римського динару. Саме при Цезарі розпочинається регулярна чеканка золотих монет. Входження єдиної монети в обіг посилює владу Риму над провінціями. Інтегруюча сила грошей використовується ними для втілення імперських амбіцій.
Дещо пізніше гроші як інтеграційний фактор використовуються вже в рамках, так званих, монетних конвенцій і союзів — "угоди між державами про стандартизацію ваги і проби монет і їх взаємний прийом..." Такі угоди мали місце ще в середні віки, а в XVII-XVHIстоліттях вони стали майже всеєвропейською практикою: конвенції німецьких держав укладаються в 1753, 1836-1838 pp., Австро-німець-кий монетний союз — у 1857, Скандинавський монетний союз функціонує з 1672 по 1924 pp. У 1865 р. за ініціативи Франції створюється Латинський монетний союз, який об'єднує її з Бельгією, Італією, Швейцарією, Болгарією, а з 1868 р. - з Грецією. Мета Латинського союзу — уніфікація чеканки золотих і срібних монет та підтримка стійкого грошового обігу на базі біметалізму. Після Першої світової війни чеканка срібних монет відміняється, відбувається перехід до паперових грошей, а союз втрачає своє значення і до кінця 1926 року розпадається. Зупинимося детальніше на генезисі і реалізації концепції економічного об1-єднання Європи.
Ще 1849 року в Парижі на Євроконгресі пацифістів В. Гюго проголошує ідею створення Сполучених Штатів Європи, яку в 30-х роках висував італійський революціонер, засновник організації "Молода Європа" Д.Мадзіні.
На першому панєвропейському конгресі 1926 року у Відні проголошується створення Панєвропейського союзу, але світова економічна криза, а пізніше Друга світова війна відкладають реалізацію цього проекту.
І лише з 1951 року розпочалося створення ЄС, коли в результаті підписання Паризького договору утворилось дві міжнародні організації — Європейське об'єднання вугілля та сталі (ЄОВС), яке об'єднувало кам'яновугільну, залізорудну і металообробну промисловості Франції, Італії, Бельгії, Нідерландів, Люксембургу, ФРГта"Євроатом" — органі-
зацю, яка об'єднувала країни для розробки і використання атомної енергії в мирних цілях. Ці дві організації були попередниками утворення Європейського спільного ринку. Подальший розвиток ЄС отримав після Мессінської конференції (червень 1955 року), на якій був обговорений меморандум Бенілюксу про європейську інтеграцію. Мова йшла про створення єдиної Європи шляхом розвитку спільних інститутів, поступового злиття національних економік, створення Спільного ринку й успішного узгодження соціальної політики. Європейську Економічну Співдружність (ЄЕС), або "Спільний ринок", було утворено на основі Римської угоди від 25 березня 1957 року, яку підписали представники Бельгії, Італії, Люксембургу, Німеччини і Нідерландів.
Згідно з цією угодою кожна країна-учасниця здійснює таку економічну політику, яка передбачає ліквідацію національних бар'єрів на шляху торговельного обороту і різних операцій та угод, пов'язаних з вільним рухом товарів, робочої сили, послуг і капіталу, а також зміцнення своєї валюти та підтримки рівноваги свого платіжного балансу.
З 1 січня 1994 року ЄЕС перетворюється ^ Європейський Союз (ЄС).
Кількістькраїн-учасницьпоступовозбільшуєтьсязбв 1958році (ФРН, Франція, Нідерланди, Бельгія, Люксембург та Італія) до 12 в 1990 р. (оскільки в 1969 р. в Гаазі було прийнято рішення про розширення спільноти і поглиблення інтеграції, то1, з 1 січня 1973 р. до "шістки" приєднались Данія, Ірландія, Великобританія, в 1981 р. — Греція, а в 1986 р. — Іспанія, Португалія), і ниніу до 15 (у 1995 р. до ЄС вступили Фінляндія, Швеція і Австрія). \
1960 року в Європі починає функціонувати міжнаціональна зона вільної торгівлі — Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ), договір про створення якої був підписаний 20 листопада 1959 р. Спочатку зональний режимдіяв натериторії 7 країн, так званий, "ринок семи" (Австрія, Великобританія, Данія, Норвегія, Португалія, Швейцарія, Швеція). У 1961 р. до ЄАВТ приєдналася Фінляндія як асоційований член, а з 1970 р. — Ісландія. У 1973 р. із ЄАВТ вийшли Великобританія і Данія, у 1986 р. — Португалія. З січня 1995 року у зв'язку із вступом трьох раніше згаданих країн у ЄС в Асоціації залишаються Ісландія, Ліхтенштейн, Норвегія і Швейцарія.
В основі ЄАВТ лежить зона вільної торгівлі, де відмінені митні тарифи і кількісні обмеження, але відсутній єдиний зовнішній тариф. Діяльністю ЄАВТ керує Рада у складі ради міністрів чи постійних глав делегацій, основним завданням якої є: розробка рекомендацій і виконання
урядами країн-членів угод, укладених у рамках асоціації. Поточними справами керує Секретаріат. Штаб-квартира знаходиться у Женеві.
У1991 р. ЄС і ЄАВТ підписали угоду про створення Європейського економічного простору. Згідно з договором країни-члени ЄАВТ з 1 січня 1993 р. включають у свої національні законодавства законодавчі акти, що стосуються вільного переміщення товарів, капіталу і послуг, а також політики ЄС у галузі конкуренції. Таким чином, починаючи з 60-х років і дотепер, Західна Європа об'єднана в два економічних альянси - ЄЕС (ЄС) і ЄАВТ.
З розвитком ЄС у липні 1967 р. була сформована відповідна інсти-туційна структура наднаціонального регулювання. Система управління Європейським Союзом включає:
Раду Міністрів — вищий орган організації, наділений законодавчою владою. До складу Ради входять п'ятнадцять глав держав ЄС та їхніх урядів, тобто від кожної держави до складу Ради входить по одному представнику. Рада Міністрів визначає загальні політичні цілі та напрямки, приймає відповідні рішення з питань поточної політики. Скликається два рази на рік на рівні глав держав та урядів. Для обговорення кожного окремо взятого питання (наприклад, фінансові проблеми, сільське господарство, зовнішньоекономічна діяльність) до роботи Ради залучаються міністри з держав-учасниць, які відповідають за це конкретне питання. Рада Міністрів згідно до своїх правил забезпечує координацію економічної і валютної політики країн ЄС.
Європейську Комісію— постійний виконавчий орган, який здійснює контроль за практичним втіленням Європейських угод митним режимом, податковою політикою, функціонуванням аграрного ринку, валютною політикою. Крім цього, члени Європейської Комісії виконують рішення Ради Міністрів, готують пропозиції щодо розширення ЄС та спільного законодавства. Комісія ЄС готує матеріали для Ради Міністрів та забезпечує злагоджену діяльність ЄС. Комісія здійснює постійний аналіз економічної валютної і фінансової ситуації в ЄС.
Європейський парламент- консультативний орган ЄС, асамблея 626 членів, які з 1973 року обираються через прямі таємні вибори громадянами всіх 15 країн-учасниць.
Члени Парламенту вивчають пропозиції щодо законодавства та затверджують бюджет. Вони приймають спільні з Радою Міністрів рішення з окремих питань та наглядають за роботою Ради ЄС і Європейської комісії.
Європейський Суд- забезпечує вирішення спільних питань і функціонування провідних правових основ Європейського Союзу. Члени Суду призначаються за загальною згодою урядів ЄС. Потрібно відмітити, що його постанови з конкретних спірних питань не підлягають обговоренню і є обов'язковими для виконання національними органами влади та управління.
Крім цих основних органів, у ЄС функціонують Контрольно-ревізійна палата, яка здійснює контроль за фінансовою діяльністю, і два консультативні органи - Економічний і соціальний комітети ЄС і Євро-атома та Консультативний комітет ЄОВС.
Зрозуміло, що регулювання інтеграційного процесу з боку наднаціональних інститутів доповнюється діями національних органів влади.
Крім цього, в рамках організаційної структури ЄС існує ціла система різноманітних фінансових та економічних інститутів, одним з яких є Європейський Інвестиційний Банк(EuropeanInvestmentBank), що був утворений на базі 129 статті Римської угоди і розпочав свою діяльність з 1 січня 1958 року.
За допомогою позик і гарантій Банк поліпшує фінансування проектів у всіх галузях економіки, зокрема:
- проектів, що стосуються слаборозвинених в економічному відношенні регіонів;
- проектів, що стосуються реконструкції, технічного переоснащення підприємств та перекваліфікації трудових ресурсів;
- проектів, у яких спільно зацікавлені кілька країн-членів ЄС і які зточки зору своїх розмірів чи свого характеру не можуть бути в повномуобсязі профінансовані з різних джерел окремих членів ЄС.
Банком керує Рада Губернаторів, яка складається з Президента і 15 міністрів країн ЄС, Адміністративна Рада, а також Комітет Директорів, який складається з президента і віце-президента.
До інституцій ЄС відносять спеціальні фонди, зокрема: Європейський фонд розвитку, який разом з Європейським Інвестиційним Банком бере участь у наданні кредитів країнам Африки, Карибського басейну, регіону Тихого океану; Європейський соціальний фонд, який згідно із статутом забезпечує адаптацію робочої сили до нових умов Спільного ринку, полегшує ЇЇ переміщення і професійне навчання; Європейський регіональний фонд, який був задуманий, перш за все, як джерело капіталовкладень, субсидій, спрямованих на створення чи збереження робочих місць в економіці відсталих районів, а в стратегічному плані відповідно до рішень Паризької зустрічі на вищо-
му рівні 1972 року — розробляє і здійснює регіональну політику на майбутнє розширення Євросоюзу; Європейський фонд валютного співробітництва.
Країни Союзу об'єднані для створення зони без внутрішніх кордонів, посилення економічної і соціальної єдності та заснування економічного і монетарного союзу. Для конкретизації ідеї створення єдиного ринку Європейською Комісією був розроблений на основі Єдиного європейського акту, який вступив у силу 1 липня 1987 року, спеці-альний план заходів із 300 пунктів для усунення різноманітних перешкод у торгово-економічній сфері, так звану, "Білу книгу".
Перша група положень "Білої книги" відноситься до демонтажу фізичних бар"єрів співробітництва, тобто повної ліквідації механізму національного імпортного контролю. По суті, уряди країн-членів позбавляються формальної можливості діяти всупереч єдиної зовнішньоторгової політики. Значно полегшена процедура оформлення вантажів у рамках торгівлі між країнами Євросоюзу. Велике значення має Шенгенська угода про повне усунення контролю за міграцією громадян, які проживають на території країни, що підписала цей документ, і єдиний візовий контроль.
Загалом же, у внутрішній політиці Європейський Союз розробляє спільну політику в таких галузях, як сільське господарство, телекомунікації, транспорт, енергетика та охорона навколишнього природного середовища, — а в зовнішній політиці він розробляє політику зовнішньоекономічних зв'язків та торгівлі, поступово посилюючи своє міжнародне значення шляхом втілення спільної зовнішньої політики та політики безпеки.
Нині в різних регіонах світу швидкими темпами розвиваються інтеграційні процеси. Одним із найяскравіших їхніх проявів є західноєвропейська інтеграція, яка вступила в нову фазу свого розвитку - створення європейської валютної системи.
У 1978 році країни ЄЕС укладають угоду про створення Європейської валютної системи (ЄВС), яка вступає в дію 1979 року і забезпечує скоординоване вільне коливання національних валют по відношенню до долара. Одночасно створюється розрахункова загальноєвропейська валютна одиниця — ЕКЮ (EuropeanCurrencyUnit, ECU), своєрідна квазівалюта, попередниця евро. Таким чином, Західна Європа відповідає на очевидну вичерпаність функцій Бреттон-Вудської валютної системи, яка з 1945 р. практикувала фіксовані обмінні курси. Через чотири роки утворюється Європейський фонд валютного співробітниц-
тва, який здійснює емісію екю і цільове кредитування країн фонду для підтримки їх внутрішніх валют.
Наступний крок західноєвропейська валютна інтеграція зробила 1985 року, коли вступив в силу Акт про єдину Європу, який передбачає загальноекономічну інтеграцію з об'єднанням ринку товарів, праці та капіталу.
1988 року в Ганновері на самміті ЄЕС у звіті президента Єврокомісії Ж.Делора говорилось про плани створення центральної банківської системи і введення загальної євровалюти.
У квітні 1989 року було прийнято рішення ЄЕС про заснування Комітету Делора з питань економічного та валютного Союзу, запропонована програма якого розглядалася і була схвалена в 1990 році на сесіях Європейської Ради в Мадриді (червень) і Римі (грудень).
Процеси регіональної інтеграції посилились після підписання в лютому 1992 року представниками держав-членів ЄС Маастрихтської угоди (Нідерланди), яка визначила шляхи трансформації ЄЕС в Європейський Союз, тобто в економічний, політичний і валютний союз якісно нового рівня та вступила в силу з 1 листопада 1993 року і стала найбільшим політичним та правовим актом в історії Європейської інтеграції.
Відповідно до Маастрихтської угоди проголошено мету вироблення оборонної політики, передбачено створити економічне і політичне об'єднання європейських країн із спільними органами управління, єдиною фінансовою системою і грошовою одиницею — евро. Передбачено створення спеціального фонду для фінансової допомоги менш розвиненим країнам — Греції, Ірландії, Іспанії, Португалії. Учасники угоди взяли зобов'язання значно поглибити співробітництво в галузі освіти, охорони здоров'я та навколишнього середовища, захисту інтересів споживачів, імміграційної політики. Було прийнято рішення про створення єдиної системи законодавства з питань трудових відносин, зокрема сприяння зайнятості населення, поліпшення умов життя і праці, вирівнювання заробітної плати в країнах ЄС.
В економічній сфері Маастрихтські угоди управління єдиної європейської валюти, єдиного Центрального Банку, тобто визначити підходи до утворення Європейського економічного та валютного союзу.
Угодами передбачаються посилення ролі інститутів Європейського співробітництва у регулюванні економіки. У зв'язку з цим важливе значення мають положення договору про створення валютного союзу та організацію Європейської системи центральних банків, які покли-
кані здійснювати контроль за кредитами та грошовим обігом у країнах ЄС, розроблятимуть заходи, спрямовані на зниження темпів інфляції. Згідно з підписаними в Маастрихті угодами для участі в економічному і валютному союзі (ЕВС) країни повинні відповідати таким критеріям (так званим, маастрихтським критеріям чи критеріям конвергенції) (табл. 3.6):
- дефіцит держбюджету не повинен перевищувати 3 % ВВП;
- державний борг не повинен перевищувати 60 % ВВП;
- темпи інфляції не повинні перевищувати середній показник трьохкраїн-кандидатів з мінімальною інфляцією більш ніж на 1,5 пункта;
- довгострокові облікові ставки не повинні перевищувати середнійпоказник країн з мінімальною інфляцією більш ніж на 2 пункти;
- валюта країни повинна бути присутня в механізмі обмінних курсівєвропейської валютної системи не менше двох років.
Таблиця 3.Загальні характеристики країн ЄС і Маастрихтські критерії (на початок 1998 р.)


  Рік вступу s

сі

К

н аГ

О

Ч
Населення, тис. чол. ВВП, екю

на 1 жителя
Торгове сальдо, млн екю Безробіття, % Критерії конвергенції
дефіцит юржбюджету % RRn Рівень інфляції, % держ. борг, %ВВП Процентна ставка
ЄС-15   3236,18 374,565 18983   10,1 -2,4 2,7    
ЄВРО-11     290,832 19002   11,1 -2,5      
Німеччина 1958 356,97 82,060 22585 66589 9,6 -2,7 1,4 61,2 5,6
Франція 1958 543,97 58,723 20869 15192 11,8 -3,0 1,2 58,1 5,5
Італія 1958 301,32 57,563 17276 26559 12,2 -2,7 1,8 118,1 6,7
Іспанія 1990 505,99 39,348 11857 -12595 18,6 -2,6 1,8 67,4 6,3
Нідерланди 1958 41,53 15,650 20392 13863 3,9 1,4 1,8 70,0 5,5
Бельгія 1958 30,52 10,192 20998 10737 8,8 -2,1 1,4 118,1 5,7
Австрія 1995 83,86 8,075 22516 -4936 4,5 -2,5 1,1 64,7 5,6
Фінляндія 1995 338,15 5,147 20368 8878 12,1 -0,9 1,3 53,6 5,9
Ірландія 1990 70,29 3,693 18169 13992 0,9 1,2 59,5 6,2
Португалія 1990 91,91 9,957 8919 -9167 6,2 -2,5 1,8 60,0 6,2
Люксембург 1958 2,57 0,424 33035 10737 2,3 1,7 1,4 7,1 5,6
Великобританія 1990 244,10 59,084 19237 -24231 7,0 -1,9 1,8 53,0 7,0
Швеція 1995 449,96 8,848 22803 15157 8,6 -0,8 1,9 74,1 6,5
Данія 1990 43,09 5,294 26537 3743 4,6 0,7 1,9 59,5 6,2
Греція 1990 131,96 10,508 10051 -12713 9,6 -4,0 5,2 107,7 9,8

Крім цього, згідно з договором, в рамках ЄС країни-члени перейшли до формування єдиної валютної системи з єдиною грошовою одиницею — евро, основним призначенням якої є поступова заміна в обігу національних валют та її становлення як повноцінного платіжного засобу на всій території Євросоюзу.
Маастрихтська угода передбачає поступовий рух країн-членів до європейської валютної системи, запланований у вигляді трьох послідовних етапів: підготовчого - до 1 січня 1996 р., в ході якого держави ЄС практично повністю зняли обмеження на переміщення капіталів у межах єдиної Європи; організаційного - до Зігрудня 1998 р., в ході якого реалізувалися програми стабілізації бюджетів, цін та інших показників, а також закінчено формування правової й інституційної бази європейського валютного союзу; заключного — до липня 2002 року.
Заключний етап створення ЄВС складається з трьох фаз:
- кінцева фіксація валютних курсів, введення євро та її котирування на валютних ринках, початок роботи Європейського центральногобанку, який в якості наднаціонального органу спільно з центральними(національними) банками держав-учасниць ЄВС починає здійснювати єдину грошово-кредитну політику;
- введення банкнот і монет євро;
- перехід на євро всіх видів угод і розрахунків всередині валютногосоюзу, відміна національних валют.
У березні 1996 року відкрилась Міжурядова конференція, яка протягом року працювала над переглядом окремих положень Маастрихтського договору. У грудні 1996 року в Дубліні відбулася зустріч глав держав і урядів країн-членів ЄС, на якій був ухвалений так званий "пакт стабільності". Лідери ЄС підтвердили наміри про введення з 1 січня 1999 р. єдиної валюти "євро". А в червні 1997 року в Амстердамі був прийнятий "Пакт стабільності і росту", який об'єднав три документи: прийняту Єврорадою резолюцію, в якій відображені тверді зобов'язання країн-членів валютного союзу, Комісії і Ради ЄС у відношенні дотримання бюджетної дисципліни, і два нормативних акти, в яких закладені основи ефективного багатостороннього контролю за дотриманням бюджетної дисципліни і визначенні процедури усунення "понад-нормованого дефіциту". У "Пакті стабільності і росту" міститься зобов'язання країн-членів ЄВС звести свій державний бюджет до бездефіцитного балансу при збереженні теперішніх темпів зниження дефіциту державного бюджету.
Згідно з Мааастрихтським договором, — своєрідною економічною конституцією Євросоюзу й Амстердамськими угодами глав держав і урядів країн ЄС (червень 1997 р.) перехід до нової валюти займе кілька років.
У1998 році із 15 країн ЄС визначені перші 11 учасниць майбутнього економічного і валютного союзу - ЄВС (EconomicandMonetaryUnion, EMU), які пройшли маастрихтську селекцію (Греція була відсіяна за чотирма базовими критеріями, а Великобританія, Данія і Швеція скористались правом на відстрочення вступу до єврозони).
У 1999 році почався останній етап руху до єдиного валютно-економічного простору. Функціонує загальний Європейський центральний банк (ЄЦБ) (рис.3.2), який здійснює єдину грошово-кредитну політику країн ЄВС через створення Європейської системи центральних банків (ЄСЦБ), згідно з запланованим графіком вводиться в обіг єдина валюта — евро, спочатку як розрахункова, а з випуском у 2001 році єврономінованих банкнот і монет, як повноцінна грошова одиниця. Виведення національних валют з обігу намічається з 1 липня 2002 р.
Інституційною передумовою Європейської валютної системи є дворівнева банківська система. Перший рівень — це створення ЄЦБ, прообразом якого став Європейський валютний інститут, який почав діяти з 1 січня 1994рокууФранкфурті-на-Майні.
Центральні (національні) банки держав-членів ЄС, які увійшли до ЄВС складають другий рівень цієї системи.
Складовою частиною процесу формування Європейського валютного союзу є створення наднаціональної банківської системи. У рамках цієї системи створена Європейська система центральних банків, яка включає Європейський центральний банк (ЄЦБ), що відповідає за вирішення питань монетарної політики в Євросоюзі та національні центральні банки (НЦБ), що виконують рішення з питань монетарної політики ЄЦБ.
Європейська система центральних банків (ЄСЦБ) не є юридичною особою, її дії скеровуються органами прийняття рішень ЄСЦБ, а саме Радою та правлінням ЄСЦБ. Рада ЄСЦБ є центральним органом прийняття рішень ЄСЦБ. До її складу входять члени правління ЄСЦБ та президенти НЦБ. Як правило, Рада ЄСЦБ приймає свої рішення простою більшістю поданих голосів, причому кожен член має один голос. Голови емісійних банків країн-учасниць, які не візьмуть участі у Валютному союзі, не матимуть місць у Раді ЄСЦБ. Членами правління ЄСЦБ є президент, віце-президент та чотири інших члени, які несуть
відповідальність за виконання рішень у галузі грошової політики. Члени правління призначаються главами держав та урядів на 8 років без права повторного призначення.
Органами управління ЄЦБ є виконавче правління (президент, віце-президент та інші члени), яке координує реалізацію монетарної політики; управлінська рада (виконавче правління та керуючі національних центральних банків), що відповідає за рішення з питань монетарної політики; загальна рада, яка відповідає за зв'язки між єдиним валютним простором та іншими країнами ЄС.
Управлінська Рада ЄЦБ є підзвітною Європейському парламенту і Раді міністрів фінансів країн-членів ЄС, яка щорічно визначає основні напрямки економічної політики Союзу.
У статуті ЄСЦБ і ЄЦБ проголошується незалежність цих організацій від інших органів ЄС, від урядів країн-членів і інших закладів. Основними завданнями ЄСЦБ і ЄЦБ є визначення та здійснення валютної політики ЄС, проведення міжнародних валютних операцій, зберігання офіційних валютних резервів країн-членів ЄВС і управління ними (при цьому частина резервів залишається в розпорядженні урядів країн - учасниць), забезпечення нормального функціонування платіжних систем.

Основні завдання ЄСЦБ такі:
- визначення та втілення монетарної політики Співдружності;
- здійснення операцій з іноземною валютою;
- утримання офіційних резервів в іноземній валюті держав-членівЄС та управління цими резервами;
- забезпечення чіткої роботи платіжних систем;
- санкціонування випуску банкнот;
- виконання інших завдань, зокрема збір статистичних даних,складання звітів і т.д.
Європейська система банків покликана формувати та втілювати в життя монетарну політику, головною метою якої є цінова стабільність.
Необхідно звернути увагу на той факт, що з прийняттям та ратифікацією Маастрихтських угод розпочався новий і насиченіший етап інтеграції європейських країн. Виконання поставлених завдань Маастрихтського договору сприятиме подальшому піднесенню виробництва, економічній, політичній, військовій солідарності європейських народів, підвищенню їх добробуту та зростанню ролі Європи у розв'язанні сучасних світових проблем.
<< | >>
Источник: Л.М. Горбач, О.В. Плотніков. Міжнародні економічні відносини: Підручник. 2005

Еще по теме 3.2.1. Європейські інтеграційні процеси:

  1. Вступ
  2. 3.1. Зміст і форми міжнародної економічної інтеграції
  3. 4 Научно-технический прогресс
  4. 8. Економічна теорія конституції та правил прийняття рішень.
  5. 3.2.4. Особливості економічної інтеграції країн Африки, Азії, арабських країн
  6. Тема 10. Сучасна світова наукова фінансова думка.
  7. 3.2.6. Інтеграція України у сучасну світогосподарську систему
  8. 6. Теорія оптимального оподаткування
  9. Обоснование теории издержек производства
  10. Проблемно-евристичні питання для самотестування
  11. 3.2.3. Економічна інтеграція в Латинській Америці
  12. ВВЕДЕНИЕ