3.2.5. Економічна інтеграція у СНД

З розпадом центральної (союзної) влади після серпневих подій 1991 року в Москві, для підписання нового союзного договору уряд створив новий проект — Союз Суверенних Держав (ССД), який став майбутньою копією Біловезьких угод 1992 року про СНД.
До складу Співдружності увійшли такі країни: Азербайджан, Білорусь, Вірменія, Грузія, Казахстан, Киргизстан, Молдова, Росія, Таджикистан, Туркменистан, Узбекистан, Україна.
Складовою частиною перехідної концепції формування міжнародних економічних відносин є розвиток інституційних та правових основ СНД. Утворення нових держав визначило організаційно-правові засади Співдружності, які знайшли відображення в Угодах про координаційні інститути, Декларації про дотримання принципів співробітництва та інших документах, прийнятих на початку існування Співдружності. Був створений Економічний суд СНД, який вирішує питання суперечок при виконанні економічних зобов'язань, передбачених угодами й іншими актами Співдружності, а також суперечок згідно з нормативними актами, що приймаються країнами-учасни-цями.
Угодами, прийнятими в 1992 році, передбачене створення понад 40 координаційних інститутів Співдружності, зокрема: Консультативна економічна робоча комісія при Раді глав держав і Раді глав урядів, Правова консультативна Рада, Міждержавний банк, Митна рада, Рада керівників статистичних служб і Статистичний комітет.
У галузі військової політики діє Рада міністрів оборони Співдружності, Рада колективної безпеки держав, Рада командуючих прикордонними військами. У відповідності до підписаних угод утворені органи галузевого співробітництва, а саме: рада із залізничного транспорту, електроенергетична рада, міждержавні ради із космосу, науково-технічної інформації, гідрометеорології, науково-технічна й економічна ради.
Особлива роль у створенні законодавчої бази для успішної діяльності СНД належить національним парламентам, які, з одного боку, повинні вести роботу щодо ратифікації договорів і угод, прийнятих урядами, а з іншого боку — реалізовувати в законодавстві ті умови, з яких досягнуті угоди. Тут чільне місце займає міжпарламентська Асамблея учасників СНД, яка, створюючи модельне законодавство, допомагає національним парламентам збалансовувати нормативну базу з метою інтеграції і співробітництва.
Не зважаючи на спільність історичного розвитку, технологічну взаємозалежність, інтеграційні процеси на постсоціалістичному просторі йдуть вкрай повільно та непослідовно. Нині доводиться констатувати, що рівень економічного зближення і відповідаючого йому взаємного політичного довір'я всередині СНД не вийшов за
межі першої стадії інтеграції — утворення зони вільної торгівлі. Крім того, не виконуються повністю й умови, які відповідають цій стадії.
У вересні 1993 року країни СНД підписали договір про створення Економічного Союзу, у межах якого було заплановано послідовно поглиблювати економічну інтеграцію, що передбачає поетапний рух держав учасниць від зони вільної торгівлі до спільного ринку товарів, послуг, праці і капіталу. Подальший розвиток положення цього договору отримали в квітні 1994 року, коли Казахстан, Киргизія й Узбекистан підписали договір про створення єдиного економічного простору. У березні 1996 року був підписаний договір між Білоруссю, Казахстаном, Киргизією і Росією про поглиблення інтеграції в економічних і гуманітарних галузях, а в квітні 1996 року — між Білоруссю і Росією про утворення глибоко інтегрованої політичної та економічної Спільноти, на основі якої через рік був створений Союз Білорусі і Росії.
2 квітня 1996 року президентами Росії і Білорусі був підписаний Договір про утворення Спільноти. Для створення єдиного економічного простору, ефективного функціонування спільного ринку і вільного переміщення товарів, послуг, капіталів і робочої сили передбачалось до кінця 1997 року синхронізувати етапи, строки і глибину економічних реформ, створити єдину нормативно-правову базу для усунення міждержавних бар'єрів і обмежень у здійсненні рівних можливостей для вільної економічної діяльності, завершити створення спільного митного простору з об'єднаною службою управління, а також уніфікувати грошово-кредитні і бюджетні системи для створення умов запровадження спільної валюти. Після підписання Договору були сформовані робочі органи Спільноти: Вища Рада, Виконавчий комітет, Парламентські збори, Комісія з науково-технічного співробітництва.
У відповідності до ст. 17 Договору подальший розвиток Спільноти повинен визначатись референдумами. Незважаючи на це, у 1997 р. був підписаний Договір про Союз двох країн. Підписаний в 1997 році Договір про утворення Союзу Білорусі і Росії, включаючи його Статут, став важливим етапом подальших інтеграційних процесів. У рамках Договору передбачено здійснення спільних міждержавних програм, перш за все, у соціальній сфері, складання спільних балансів потужностей, попиту і пропозиції.
Значним кроком до досягнення єдності та інтеграції стане формування Платіжного союзу, вдосконалення в його рамках платіжно-роз-
рахункових і кредитно-фінансових відносин. Важлива роль відводиться міждержавним фінансово-промисловим групам (МФПГ).
В інтересах поглиблення інтеграційних процесів затверджена і реалізується Програма синхронізації та єдиної спрямованості економічних реформ у двох країнах, яка передбачає узгодження національних програм і правових актів з питань приватизації, розвитку грошово-кредитної і податкової сфер, фондових ринків і т.д.
Що стосується утвореного в березні 1996 року митного "союзу п'яти" у складі Росії, Білорусі, Казахстану, Киргизії, а з 1998 року і Таджикистану, то об'єднання цих держав почало формуватися 6 січня 1995 року з підписання Угоди про Митний союз між Росією і Білоруссю, а також Угоди про Митний союз між Росією, Білоруссю і Казахстаном від 20 січня 1995 року. Киргизстан приєднався до цих угод 29 березня 1996 року. Тоді ж цими державами було підписано Договір про поглиблення інтеграції в економічній і гуманітарній галузях. 26 лютого 1999 року до угод про Митний союз і до названого Договору приєднався Таджикистан.
Згідно з Договором про поглиблення інтеграції в економічній та гуманітарній галузях були затверджені спільні органи управління інтеграцією: Міждержавна Рада, Інтеграційний Комітет (постійно діючий виконавчий орган), Міжпарламентський Комітет. Інтеграційний у грудні 1996 року Комітет був наділений ще й функціями виконавчого органу Митного союзу.
Для становлення ефективного митного союзу необхідне формування спільних органів з поступовим набуттям ними наднаціональних повноважень. Існуюча структура виконавчих органів на чолі з Міждержавною радою, куди входять президенти п'яти республік, і консультативний міжпарламентський орган не змогли внести суттєвого вкладу у формування ефективного політичного механізму реалізації намічених цілей і завдань економічного зближення. Провина в цьому належить усім країнам-членам СНД, які через політичні амбіції часто-густо не бажають іти на необхідні взаємні компроміси. У результаті держави СНД можуть втратити вплив не тільки на зовнішніх ринках, але й на внутрішньому ринку Співдружності, що виникає, у першу чергу, через згортання співробітництва у галузі нових технологій, неузгодженість економічної політики у ставленні до третіх країн, розпаду виробничої кооперації.
Центральноазіатська економічна спільнота ("четвірка") розпочала свою діяльність 10 лютого 1994 року, коли Казахстаном, Киргизстаном і Узбекистаном було укладено Договір про створення єдиного еко-
номічного простору. 26 березня 1998 р. до Договору приєднався Таджикистан.
У рамках Договору 1994 року була створена Міждержавна рада та її Виконавчий комітет, а потім - Центральноазіатський банк розвитку і співробітництва. Розроблена Програма економічного співробітництва, якою передбачено створення міждержавних консорціумів у галузі електроенергетики, здійснення заходів із раціонального використання водних ресурсів, видобутку і переробки мінерально-сировинних ресурсів.
Держави Центральної Азії мають багато спільного в історії, культурі, мові, релігії. Триває спільний пошук вирішення проблем регіонального розвитку. Але економічній інтеграції цих держав заважає аграрно-сировинний тип їх економік. Тому терміни реалізації концепції створення єдиного економічного простору на території цих держав будуть визначатися структурним реформуванням їх економік і залежати від рівня їх соціально-економічного розвитку.
Офіційно створення альянсу Грузії, України, Азербайджану і Молдови (ГУАМ) бере початок з Комюніке про співробітництво, підписане 1997 року главами цих держав на зустрічі в рамках Ради Європи в Страсбурзі.
У цьому документі глави держав декларували готовність до економічного і політичного співробітництва. Утворення цього альянсу можна пояснити певними політичними й економічними причинами, зокрема: необхідністю об'єднання зусиль і координації діяльності в реалізації проектів євразійського і транскавказького транспортних коридорів; спробою налагодження спільного економічного співробітництва; об'єднанням позицій у сфері політичної взаємодії між собою, в ставленні до НАТО; співробітництвом у питаннях боротьби з сепаратизмом і регіональними конфліктами. Стратегічне партнерство держав цього альянсу, крім геополітичних міркувань, координації торгово-економічного співробітництва в рамках ГУАМ, дозволяє Азербайджану мати постійних споживачів нафти і зручний маршрут для її експорту, а Грузії, Україні і Молдові - отримати доступ до альтернативних джерел енергоресурсів і стати важливою ланкою в їх транзиті.
Таким чином, не зважаючи на те, що в останні роки між колишніми радянськими республіками встановились і нині переважають двосторонні економічні відносини, на пострадянському просторі в рамках СНД виникли об'єднання окремих держав (союзи, партнерства, альянси): Союз Білорусі і Росії - "двійка", Центральноазіатська Еко-
номічна Спільнота Казахстану, Киргизстану, Таджикистану й Узбекистану — "четвірка", Митний союз Білорусі, Росії, Казахстану, Киргизстану, Таджикистану — "п'ятірка", альянс Грузії, України, Азербайджану і Молдови — "ГУАМ".
Важливою подією в рамках економічних відносин України з країнами СНД стала Заява президентів України, Республіки Білорусь, Республіки Казахстан та Російської Федерації від 23 лютого 2003 р. щодо формування Єдиного економічного простору і підписання у вересні 2003 р. під час проведення самміту країн СНД в Ялті відповідної Угоди.
Негативним моментом розвитку інтеграційних процесів є те, що не підписуються необхідні для співробітництва нові угоди і договори, а багато підписаних за минулі роки документів залишаються нереалізованими з причини, що не створений механізм інкорпорування цих спільних актів у національні законодавства, а без цього, як показує світовий досвід, інтеграційний процес приречений на застій і подальшу деградацію.
Країни СНД займають вагоме місце в системі зовнішньої торгівлі України (табл. 3.7)
Занепокоєння викликає також різке падіння наукоємності ВВП — одного з найважливіших показників конкурентноздатності сучасної економіки, тому виникає загроза для країн СНД втратити не тільки традиційні ринки збуту, а й перспективу подальшого технологічного розвитку. Міждержавна кооперація як на двосторонній, так і на багатосторонній основі є єдино можливим варіантом уникнення цього. Робота щодо розвитку науково-технічної кооперації повинна бути спрямована на формування умов для такої кооперації, пошуку шляхів створення єдиних фінансових фондів для реалізації спільних програм і проектів. При цьому основні зусилля повинні бути зосереджені на розвитку співробітництва в галузі високих технологій, оскільки саме тут розгортається найжорсткіша конкурентна боротьба, бо високі технології — це не тільки виробництво конкурентоздатної продукції, а й додатковий товар (ноу-хау), продукт синтезу інтелекту і передових науково-технічних ідей, який з кожним новим витком конкурентної боротьби набуває все більшої вартості. Основні транснаціональні угрупування в галузі високих технологій уже створені, тому доцільним для держав СНД є використання технологічної сумісності своїх економік, основи якої були закладені ще в Радянському Союзі.
Таблиця 3.7 Зовнішня торгівля України товарами з країнами СНД


  Експорт їм порт
1996 1997 1998 1999 2000 2001 2002 2003 1996 1997 1998 1999 2000 2001 2002 2003
Усього по країнах СНД

Азербайджан
7405,88,3 5585,7 87,6 4202,3 89,9 3252,2 29,4 4497,40,8 4675,4 45,6 4377,4 104,7 6048,142,6 11175,30,8 9879,47,0 7897,27,7 6743,2 33,8 8039,23,8 8832,2 8,2 8968,5,3 11508,8,4
Білорусь 722,5 825,5 548,0 345,7 272,1 244,3 261,2 340,4 384,5 391,4 352,9 343,5 601,9 407,1 262,8 343,6
Вірменія 25,2 10,7 8,4 11,6 12,1 22,1 33,4 53,4 4,0 8,1 4,5 1,8 3,4 10,6 7,4 6,2
Грузія 183,2 49,4 31,5 42,1 37,8 36,4 57,3 102,4 3,8 7,7 7,8 6,0 10,3 1 1,2 15,8 40,1
Казахстан 90,9 93,7 89,7 48,3 76,8 1 17,4 199,6 306,9 243,6 403,6 345,7 164,9 412,8 666,0 382,9 492,5
К иргизстан 8,1 4,3 12,3 13,7 6,2 5,2 6,1 12,0 9,6 8,7 10,6 7,5        
М олдова 237,8 294,4 180,4 122,8 176,3 274,4 302,1 486,0 72,6 73,8 51,1 24,8 35,3 64,3 56,2 56,8
Російська Ф едерація 5577,4 3723,0 2905,5 2396,4 3515,6 3679,5 3189,1 4 31 1,4 8816,6 7837,9 7064,3 5592,2 5824,9 5813,5 6317,1 8645,8
Таджикистан 19,1 84,5 76,0 62,5 97,4 34,7 42,9 32,3 8,4 2,5 1,4 0,4 0,9 1,6 2,9 4,0
Туркменістан 274,0 176,6 121,1 102,1 14 8,4 106,5 112,9 177,3 1541,2 972,3 1,3 481,0 946,2 1654,1 1885,7 1746,2
Узбекистан 178,7 235,9 139,5 77,6 1 14,0 109,3 68,1 83,6 6 0,8 126,4 29,7 87,3 178,0 193,0 27,8 160,5

Тенденції структурних змін за незмінності державної політики можуть набути необоротного характеру. Структура економіки, промисловості і торгівлі більшості країн Співдружності погіршуватиметься у зв'язку з відносною стабільністю попиту на сировинні ресурси і відсутністю його на продукти з високим ступенем переробки при відстаючій технологічній багатоукладності та низькій конкурентоспроможності.
Збереження негативних тенденцій дедалі більше руйнує основи співробітництва і залишає все менше шансів на інтеграцію країн Співдружності. Насамперед, це стосується політичних, економічних, військових пріоритетів, руйнування економічної основи — різношвид-кісного реформування і зміщення торговельних інтересів у бік третіх країн, реформування правової основи.
Для держав СНД застосування узгоджених заходів у галузі податкової і митної політики, тарифного і нетарифного регулювання є шляхом порятунку своєї промисловості. Світовий досвід показує, що за умов ресурсного голоду технологічне оновлення економік країн СНД неможливе без формування повноцінного економічного союзу. Тільки прийняття узгоджених рішень з важливих питань економічної політики допоможе країнам СНД зберегти контроль на своїх ринках, створити сприятливі умови для розвитку і гармонійного взаємо-доповнення національних господарств, підвищення добробуту своїх народів.
<< | >>
Источник: Л.М. Горбач, О.В. Плотніков. Міжнародні економічні відносини: Підручник. 2005
Вы также можете найти интересующую информацию в электронной библиотеке Sci.House. Воспользуйтесь формой поиска:

Еще по теме 3.2.5. Економічна інтеграція у СНД:

  1. Розділ III Міжнародна економічна інтеграція
  2. 3.2.3. Економічна інтеграція в Латинській Америці
  3. 3.2.6. Інтеграція України у сучасну світогосподарську систему
  4. Розділ V. Міжнародне економічне співробітництво та ООН
  5. Розділ II Основні форми міжнародних економічних відносин
  6. 4.5. Фінансово-економічний стан держави
  7. Розділ І Сутність, середовище і розвиток теорії міжнародних економічних відносин
  8. 9. Економічна теорія демократії.
  9. 1.1. Середовище розвитку міжнародних економічних
  10. 1.2. Моделі розвитку міжнародних економічних відносин
  11. 5.4. Фінансово-економічний стан держави
  12. 8. Економічна теорія конституції та правил прийняття рішень.
  13. В.Л. Андрущенко, О.Д. Данілов. Податкові системи зарубіжних країн, 2004