1.1. Середовище розвитку міжнародних економічних

відносин
Міжнародні економічні відносини являють собою широкий комплекс торгових, виробничих, науково-технічних, фінансових зв'язків між державами, що сприяють обміну економічними ресурсами.
Економічні відносини між країнами мають давнє походження.
Ще в епоху рабовласництва Древній Єгипет, Греція, Рим мали торгові зв'язки з іншими країнами.
Першою світовою імперією була Римська імперія, яка характеризувалася цілісністю економічних відносин. Рим, як світова економічна держава, поєднував у собі практично всі елементи і комуністичної общини, і рабовласництва, і зрілого феодалізму, і класичного абсолютизму, і недоторканість приватної власності — принципу, який закріпився при капіталізмі в XVIII-XIX ст.
Варто зазначити, що багато норм основ громадянських правовідносин Римської імперії діють у сучасних країнах майже без змін (у Кодекс Наполеона ввійшли цілі статті з Римського права, кодексу Юстиніана).
Перехід до нового типу міжнародних господарських зв'язків став визначатись уже з XIV- поч. XV ст., тобто ще в епоху середньовіччя. У середні віки активну торгівлю вели Генуя, Венеція, Великий Новгород тощо. І хоч обсяги торгівлі були невеликі, проте вона відігравала неабияку роль у господарському житті, оскільки країни переважно обмінювались дорогоцінними металами, предметами розкоші, прянощами, продукцією сільського господарства.
Саме в середні віки зовнішній ринок і зовнішня торгівля для європейських країн стали набувати особливо важливого значення. У зовнішній торгівлі домінував господарський елемент, який супроводжувався політико-економічним (у формах митного оподаткування) і військовим (озброєне загарбання чужих держав, колоній) аспектами.
Але зовнішня торгівля відігравала ще обмежену роль у господарському житті держави. Зростаюче ж значення міжнародних економічних відносин було пов'язане з формуванням і розвитком промисловості, машинної індустрії. Виникнення нових галузей і видів виробництва,
збільшення продуктивності праці розширили можливості вивозу і продажу за кордон значної частини виробленої продукції. Водночас, поява транспортних засобів дала змогу перевозити товари на значні відстані й у великих кількостях. Усе це сприяло зародженню й інтенсивному розвитку міжнародної торгівлі, розширенню економічних зв'язків.
У XFV-XVII ст. становлення мануфактурного виробництва вимагало суттєвого розширення ринків збуту та забезпечення стійкого надходження сировини, в тому числі й імпортної. У зв'язку з цим торговельні зв'язки різних країн якісно змінились: із другорядних, дріб'язкових національних відтворювальних процесів вони перетворились у суттєвий фактор, забезпечуючи міжнародний поділ праці і впливаючи на виробничу й експортну спеціалізацію країн-учасниць.
Спочатку епіцентрами такого поділу праці були лише технічно передові для свого часу держави. Згодом національні економіки створили специфічну об'єднану сферу — світову економіку або світове господарство, яке обмежувалося порівняно вузьким колом країн, що брали участь у поділі праці. З поширенням мануфактурного, а пізніше індустріального виробництва розширилися межі світового господарства, яке до кінця XIXст. досягло глобальних масштабів.
У XXст. екстенсивний розвиток інтернаціоналізації господарського життя на базі торгівлі був доповнений вивозом позичкового і виробничого капіталів. Це призвело до формування транснаціональних корпорацій, у результаті чого почали складатися міжнародні виробничо-коопераційні зв'язки. Виник міжнародний ринок капіталів.
Розвиток міжнародних економічних відносин значною мірою залежить від характеру світової валютної системи і дієвості функціонування її інститутів. На місці світової валютної'системи, яка зазнала краху в 1914 p., виникли нові, досить складні валютні відносини, за допомогою яких координувалися дії урядів і центробанків країн-учасниць. Інтернаціоналізація господарського життя стала на шлях інтенсифікації. Вже до середини XX ст. ці й інші фактори надали світовому господарству досі небачену внутрішню взаємозв'язаність і взаємозалежність. І все ж національні господарства (великі і малі) залишалися досить автономними суб'єктами міжнародних економічних відносин, а їх розвиток визначався переважно внутрішніми факторами.
У другій половині XXст. зростаюча взаємозалежність національних господарств і цілісність світової економічної системи вступили в нову фазу, що було викликано такими обставинами:
- випереджаючий ріст обробної промисловості;
- на основі НТП суттєво покращилася міжнародна транспортнаінфраструктура;
- через інформаційну революцію на базі бурхливого розвитку електроніки, кібернетики, використання космічних супутників зв'язкувідбувся переворот у засобах телекомунікацій;
- значний стрибок у розвитку ТНК, які виникли ще на початкустоліття;
- у 60-і роки відбулися якісні зміни в сфері міжнародного ринкупозичкових капіталів.
Всі ці зрушення у сферах виробництва, комунікацій, торгівлі, зарубіжного інвестування і фінансів перетворили міжнародну економіку в цілісний глобальний організм, спаяний не просто міжнародним поділом праці, але й гігантськими за своїми масштабами виробничо-збутовими структурами, глобальною фінансовою системою і планетарною інформаційною мережею. На світовому економічному просторі розміщення продуктивних сил, галузева структура інвестицій, виробництва і збуту визначаються суб'єктами господарського життя з урахуванням глобальної кон'юктури, а економічні піднесення і спади набувають всесвітнього характеру.
У сучасних умовах жодна країна не може претендувати на повноцінний економічний розвиток без залучення її до міжнародних господарських зв'язків. "Здоров'я" економіки будь-якої країни тісно пов'язане з економічною політикою інших країн, а форма участі у світовому поділі праці, як правило, залежить від географічного положення держави, відмінностей у природно-кліматичних умовах країн, від їх ресурсного забезпечення, і розвитку продуктивних сил.
Розвиток міжнародних економічних відносин у XX ст. у хронологічному порядку прийнято поділяти на:
- реалізацію програм економічного відродження західних країнпісля Першої світової війни і в міжвоєнний період (1919-1939 pp.). Сюдивідносять: економічні підсумки Першої світової війни, Версальськиймирний договір, відродження економіки Німеччини, новий курс Рузвельта, економічну політику фашистської Німеччини;
- економічні перетворення і реформи в зарубіжних країнах післяДругої світової війни (1940-1960 pp.). Сюди відносять: економічніпідсумки Другої світової війни, план Маршалла і його внесок у відродження післявоєнного господарства країн Західної Європи, економічніпрограми ФРН, Японії, економічну політику Франції;
- етап господарського реформування у зарубіжних країнах (1970— 1990 р.р).
Сюди відносять: економічні проблеми цього етапу, "рей-ганоміку" і її результати, економічні реформи уряду М. Тетчер, реформування господарського механізму в країнах Східної Європи і в країнах Азії, економічні реформи в Китаї;
- етап руйнування поляризації світового господарства (1990-тіроки), який пов'язаний із розпадом СРСР, руйнацією світовоїсоціалістичної системи, виникненням нових країн у Центральній іСхідній Європі та вибором цими країнами шляхів ринкового розвитку;
- сучасний етап розвитку міжнародних економічних відносин (із2000 p.). Він характеризується розвитком глобалізацій світової економіки, зокрема, фінансової глобалізації, виходом на перший план за-гальноцивілізаційних проблем — боротьбою із світовим тероризмом,вирішенням проблем наддержавного регулювання світового розвиткутощо.
Міжнародні економічні відносини (МЕВ) — система господарських зв'язків між національними економіками окремих країн, відповідними суб'єктами господарювання, особлива форма діяльності, яка базується на міжнародному поділі праці.
Становлення і розвиток МЕВ визначаються посиленням взаємозв'язків та взаємозалежностей економік окремих країн. Поглиблення і розвиток міжнародного поділу праці, а значить МЕВ, залежать від природних (географічних, демографічних і набутих (виробничих, технологічних) факторів, а також соціальних, національних, етнічних, політичних і правових умов.
Ці напрямки і форми МЕВ охоплюють такі сфери світогосподарсь-кої діяльності, як:
- міжнародна торгівля;
- міжнародна спеціалізація виробництва і науково-технічних робіт;
- міжнародне науково-технічне співробітництво;
- інформаційні, валютно-фінансові кредитні зв'язки між країнами;
- міграція робочої сили і вивіз капіталу;
- діяльність міжнародних організацій, господарське співробітництво у вирішенні глобальних проблем.
Отже, міжнародні економічні відносини — це відносини, які характеризують спосіб і характер взаємодії всіх країн світу в сфері економічного співробітництва, розвитку і переплетення торгівельних, виробничо-технологічних, фінансово-валютних зв'язків.
Виділяють домінуючі ознаки МЕВ як сфери розвинутого ринкового господарства:
1. В основі світового господарства будь-якої національної економіки і МЕВ лежать міжнародний поділ праці і міжнародний обмін, якіпередбачають, що виробництво і (або) споживання окремих країн такчи інакше зв'язані між собою.
2. Учасники МЕВ економічно відокремлені, зокрема, в особливійформі національно-господарського відокремлення, що об'єктивнообумовлює товарно-грошовий характер зв'язків.
3. У МЕВ повніше діють закони попиту-пропозиції, вільного ціноутворення (з т.з. світогосподарських обмінних зв'язків).
4. Так само, як і національні ринки, світовий ринок МЕВ характеризується конкуренцією товарів і послуг, продавців і покупців. Ця конкуренція стає все жорсткішою в силу більших обягів і асортименту товарів та послуг, які запропоновані ринку. Вона посилюється переміщенням факторів виробництва (капіталу, праці) між країнами.
5. Одна із основних форм МЕВ — міжнародна торгівля являє собоюмножину міждержавних потоків продукції. У цих умовах формуютьсясвітові товарні ринки, де здійснюються операції з купівлі-продажу товарів, і які носять стійкий, систематичний характер.
6. Обмін товарами і послугами, міжнародний рух факторів виробництва зумовлюються рухом грошей, системою розрахунків, товарними кредитами, валютними відносинами.
Разом із товарними ринками функціонують світовий фінансовий ринок, міжнародна валютно-фінансова система. Рух капіталу, іноземні інвестиції, довготермінові міжнародні, державні кредити надають світовій фінансовій системі завершеного вигляду.
Державні відмінності в забезпеченості трудовими ресурсами, у можливостях й умовах зайнятості населення зумовлюють виникнення і розвиток міждержавних потоків робочої сили, що в свою чергу формує світовий ринок праці. Піднесення ролі інформаційного забезпечення, інтелектуальної власності, широке впровадження і ліцензування винаходів та відкриттів, міждержавні угоди із захисту авторських прав створюють передумови для становлення світового інформаційного ринку.
7. МЕВ передбачають власну інфраструктуру, спеціальні інститути. Вони представлені міжнародними економічними, фінансово-кредитними закладами й організаціями як світового (COT, Міжнароднаторгова палата, Світовий банк, МВФ та ін.), так і регіонального значення (Єврокомісія, ЄБРРтощо).
8. МЕВ піддані монополізації, яка можлива внаслідок концентрації виробництва і збуту приватними підприємницькими структурами (створення та діяльність ТНК) і в результаті міжнародних, міждержавних угод та союзів, об'єднуючих найбільші держави і фірми постачальників певних видів продукції (Міжнародний нафтовий картель, ОПЕК).
На МЕВ впливають міжнародне, регіональне, державне втручання та регулювання, яке проявляється в міждержавних економічних, торгових, кредитних, валютних, митних і платіжних угодах та альянсах.
Предметом МЕВ є безпосередні зв'язки із спеціалізації і кооперування в галузі виробництва та науково-технічних робіт. Особливого значення набуло переміщення факторів виробництва між країнами — рух капіталу в різних формах, міжнародне використання фінансово-кредитних ресурсів, міграція робочої сили, обмін інтелектуальною власністю.
До об'єктів- МЕВ відносять товари і послуги, матеріально-грошові та трудові ресурси, які є предметами міжнародного обміну; багатостороннє та різноманітне співробітництво країн і міжнародних організацій у галузі екології та вирішенні глобальних проблем.
До суб'єктів МЕВ відносять державні структури: урядові та інші державні органи різних рівнів (центральні, регіональні, муніципальні), а також державні підприємства та організації; відносини між партнерами різних країн; міжнародні організації, зокрема системи ООН, особливо при наданні фінансово-кредитноїдопомоги, інвестуванні коштів в окремі проекти. Значна діяльність у сфері МЕВ здійснюється транснаціональними корпораціями і міжнародними об'єднаннями, зокрема на ринку капіталів, фінансово-кредитних і валютних ресурсів.
Міжнародні економічні відносини включаютьу себе правові аспекти (міжнародні договори, угоди, кодекси, хартії тощо), а також інструменти їх реалізації, утворення і забезпечення діяльності відповідних міжнародних економічних організацій, спрямованої на досягнення мети світового розвитку.
<< | >>
Источник: Л.М. Горбач, О.В. Плотніков. Міжнародні економічні відносини: Підручник. 2005
Вы также можете найти интересующую информацию в электронной библиотеке Sci.House. Воспользуйтесь формой поиска:

Еще по теме 1.1. Середовище розвитку міжнародних економічних:

  1. Розділ І Сутність, середовище і розвиток теорії міжнародних економічних відносин
  2. 1.2. Моделі розвитку міжнародних економічних відносин
  3. Розділ III Міжнародна економічна інтеграція
  4. Розділ V. Міжнародне економічне співробітництво та ООН
  5. Розділ II Основні форми міжнародних економічних відносин
  6. Розділ VI. Глобалізація і проблеми розвитку оптимальної стратегії природокористування
  7. 2.1.1. Сучасні тенденції розвитку міжнародної торгівлі
  8. 2. Другий етап розвитку фінансової науки.
  9. 1. Зародження і ранній етап розвитку фінансової науки.
  10. 2.1. Міжнародна торгівля
  11. Розділ IV Міжнародний бізнес
  12. 3.2.3. Економічна інтеграція в Латинській Америці
  13. 2.3.4. Форми міжнародних розрахунків
  14. 3.2.5. Економічна інтеграція у СНД
  15. 6.4. Міжнародне природоохоронне співробітництво
  16. 5.4. Фінансово-економічний стан держави