1. Розвиток фінансової науки в Росії.

Віддавна істориків економічної та фінансової думки хвилювало питання про оригінальність вітчизняної економічної науки. Вирішувалося воно неоднозначно. Критичний аналіз історії світової економічної і фінансової думки дав змогу виявити таку важливу обставину.
В історіях економічних вчень, що вийшли на Заході в XIX — на початку XX століть, надзвичайно мало місця надано (якщо взагалі це зроблено) думці в Російській імперії. В кращому разі згадуються прізвища І.Т. Посошкова та ще двох-трьох мислителів, побіжно, фрагментарно говориться про їхні погляди.
У російській науковій літературі слово “фінанси” з’явилось лише наприкінці XVIII століття і було запозичено у французької наукової літератури. До того використовувався термін “казна”. Проте наукова література, яку можна віднести до фінансової науки, з’явилася значно раніше.
У XVIII ст. основні фінансові твори присвячувалися аналізу існуючих податків і проектів реформ. Найвидатнішою науковою працею, у якій розглядаються проблеми фінансової науки, слід вважати “Книгу о скудости и богатстве” І.Т.Посошкова, яка була видана у 1724 році. Ця невеличка праця, лояльна щодо царського режиму, давала низку порад монарху Петру Олексійовичу про те, як поповнювати царську скарбницю.
У праці розглядалися недоліки подвірної і подушної систем обкладання. Їм був запропонований варіант податкової реформи, у якому поземельний податок ставав основним (причому його повинні були платити і дворяни). Передбачалася заміна різних зборів з торгівлі єдиним 10%-им збором з ціни, пропонувалося мито сплачувати один раз із кожної одиниці товару, рекомендувалося не розоряти платників податків надмірними поборами. Як і у Франції, висувалася вимога скасування державної монополії на торгівлю сіллю.
Деякі поради Посошкова були на практиці використані царським урядом.
Уся Петровська епоха дала значний імпульс розвитку фінансової літератури. Багато сучасників І.Т.Посошкова (Ф.Салтиков, А.Курбатов, А.Нестеров і ін.) писали твори, присвячені фінансовим питанням. Але відмінність їхніх праць від твору І.Т.Посошкова полягала в тому, що метою реформ ставилося збільшення доходів скарбниці.
У 1802 році в Росії було створено міністерство фінансів. З цього часу слово “фінанси” остаточно ввійшло до наукового та практичного обігу. Науковою літературою фінанси вирізнялися як складова політичної економії, а з точки зору практики ними було все, що належало до доходів і витрат держави.
Наприкінці XVIII століття виходять праці прекрасного вченого і мислителя О.М.Радіщева. Одна з його робіт “Записки о податях” повністю присвячена податковій політиці. Це перша наукова робота в Росії, де досліджується суть і природа податків, їхній вплив на економіку держави, на матеріальне становище різних верств населення. Цінність наукової спадщини О.М.Радіщева ролягає в тому, що він розробив завершену концепцію податкової політики в Росії та запропонував низку заходів щодо удосконалення оподаткування залежно від економічного становища платника.
На початку XIX століття спостерігається деяке пожвавлення в розвитку фінансової науки. Цього часу виходить робота М.І.Тургеньєва “Досвід теорії податків” – перша російськомовна наукова праця, присвячена фінансовій науці. Він – найяскравіший представник фінансової науки в Росії.
Найбільшими заслугами М.І.Тургеньєва є теоретичне обгрунтування об’єктивної необхідності податків, їхньої ролі в економічному житті держави і населення. Він рекомендував уряду враховувати економічні можливості населення при введенні податків, вважав за необхідне відхиляти, наскільки можливо, тягар податків від простого народу, включаючи повне звільнення від них, не припускати надмірних витрат, які б перевищували наявні доходи. У книзі нищівній критиці піддавався кріпосницький лад в Росії.
М.І.Тургеньєв стверджував, що фінансова наука має право на існування, проте вчення про податки є частиною політичної економії. Обгрунтовуючи принципи оподаткування, він розвинув положення А.Сміта, уточнив і розвинув ідею податкової справедливості і дійшов досить прогресивних як для його часу – початку століття – висновків. Так, він обгрунтував поділ податків на прямі і опосередковані, дав нову класифікацію податків залежно від джерел доходів. Дуже важливо й те, що М.І.Тургеньєв вперше критикував фізіократів за їх погляди на податки, ввів у науковий обіг термін “акциз”, як мито на предмети внутрішнього споживання, а знецінення грошей назвав додатковим податком, до того ж найнесправедливішим.
У своїх теоретичних висновках М.І.Тургеньєв стверджував, що неправильна податкова політика зумовила падіння Римської імперії, стала першопричиною революції у Франції. У книзі наведено багато статистичних даних, цікавих історичних фактів, пов’язаних із фінансами та їх практичним використанням.
Робота М.І.Тургеньєва майже півстоліття не мала собі рівних щодо теорії фінансів. Це одне з перших у світі систематизованих викладів теорії податків з демократичних позицій. Теорія Н.І.Тургеньєва була добре відома в Росії в першій половині XIX століття. У другій половині XIX століття її огляди містяться в історіографічних нарисах світової фінансової літератури (наприклад, в італійського вченого Л.Косса).
У першій половині XIX ст. з'явилися солідні дослідження історії російських фінансів: Ю.А. Гагемейстера "Розыскание о финансах древней России" (СПб., 1833); Д.А.Толстого "История финансовых учреждений России со времени основания государства до кончины императрицы Екатерины II" (СПб., 1848); Є.Г. Осокіна "Внутренние таможенные пошлины в России" (Казань, 1850).
А в другій половині XIX ст. їх уже було десятки. Серед цих досліджень виділяється фундаментальна чотиритомна праця І.С. Бліоха "Финансы России XIX столетия" (СПб., 1882). У ній історичний огляд ведеться з перших часів Русі, але особливо ретельно опрацьовані історія та статистика фінансів Росії минулого століття. З'явилися також вітчизняні дослідження історії фінансової думки.
У другій половині XIX століття з’явилися праці з фінансової науки І.Горлова, Д.П.Толстого, М.Ф.Орлова, Н.С.Мордвінова, І.І.Янжула, Л.Ф.Ходського, М.І.Капустіна Н.Х.Бунге, С.Ю.Вітте, І.Х.Озерова, П.Гензеля, В.Н.Твердохлєбова й деяких інших вчених. Прикладом прогресивного напрямку університетської науки стали видання «Теории финансов» Івана Горлова (1841 і 1845) – доктора філософії, професора політекономії і статистики Казанського університету. Його методологію дослідження відрізняє глибоке обґрунтування фінансової теорії політекономічними положеннями. Прогресивні (для першої половини XIX ст.) трактування вчення про державні доходи, теорії податків, включаючи їхнє перекладання, теорії державного кредиту дозволяють назвати підручник І.Горлова кваліфікованим викладом основ фінансової науки.
Як зазначалося вище, у Росії наука про фінанси розвивалася в системі юридичних наук. Російську школу відрізняло самостійне трактування й аналіз методології фінансової науки. Досліджувався і такий маловивчений аспект фінансів, як їхня географія.
У Російській імперії, як і в багатьох інших країнах Європи, відбувався процес розвитку і диференціації самої фінансової науки. Але він не був адекватно відбитий в історії вітчизняної та світової економічної думки.
Висновки про стан розвитку фінансової науки в Російській імперії (отже, й Україні) були суперечливими. Переважали загальні критичні оцінки за одностайної констатації порівняної розвиненості досліджень історії вітчизняних та зарубіжних фінансів, відзначалася незавершеність багатьох навчальних курсів вітчизняних вчених, відсутність у них низки важливих розділів, які на той час уже були розроблені фінансовою наукою.
Особливі заслуги в розвитку фінансової науки має І.Х Озеров.
Його підручник “Основи фінансової науки”, що витримав багато видань, і нині є науковим доробком із найповнішим викладом багатьох фундаментальних положень фінансової науки. Свої погляди вчений формулює на основі глибокого вивчення європейської наукової літератури.
За визначенням І.Х.Озерова, “фінансова наука вивчає фінансове господарство, тобто сукупність відносин, які виникають на основі добування союзами публічного характеру матеріальних засобів”. Озеров розширює межі предмета фінансової науки, зазначаючи, що вона повинна не тільки виявляти способи мобілізації державою необхідних їй коштів, а й вивчати, як ці способи вплинуть на різні аспекти суспільного життя, досліджувати причини переходу від одних форм державного господарства до інших. Це означало зовсім новий підхід до призначення та ролі фінансової науки, який дав поштовх для подальшого її розвитку. Про відданість і любов до фінансової науки свідчить таке визначення вченого: “Финансовая наука и есть наука о хлебе насущном, о том, почему население сыто или голодно, почему оно имеет хлеб или не имеет его».
Професор І.Х.Озеров особливо відзначав заслуги німецької історичної школи в розвитку фінансової науки. Завдяки їй "розробка фінансових питань починає ставати на історичний грунт. Замість абстрактних положень, що виводяться шляхом дедукції, наука намагається встановити спадкоємність розвитку фінансових інститутів (Рошер, Шеффле та ін.). Історична школа правознавства не залишилася, в свою чергу, без значного впливу на фінанси, відзначивши зайвий раз необхідність постановки питань на історичному грунті". І далі: "Фінансові інститути дедалі більше досліджуються з історичної точки зору; на перший план виступає питання про закономірності фінансових явищ".
Російський вчений високо цінував німецькі підручники з фінансової науки (К.Г. Рау, Л. Штейна, А. Вагнера), навіть в енциклопедичному словнику вважав за потрібне наголосити на їх основних перевагах. Серед помітних творів німецьких вчених про фінанси І. Озеров відзначив також колективну працю 24 авторів під керівництвом Густава Шьонберга, навчальні посібники В. Рошера, К. Умпфенбаха, А. Шеффле.
Значний внесок у розвиток фінансової науки в Росії зробив В.О.Лебедєв. Він пише: “Становлення та розвиток фінансової науки, як і інших економічних дисциплін, свідчать, з одного боку, про обумовленість цього процесу пануючими економічними відносинами та інститутами незалежно від того, чи усвідомлюється цей факт, чи навіть заперечується”. В.О.Лебедєв вважав необхідним враховувати не лише економічні, а й політичні фактори і називав ці фактори. Вилучення фінансової науки із політичної економії на певному етапі обумовлюється, на його думку, тим, що вона будується не лише на економічних основах, але й запозичує багато із державного права. Правовий бік фінансової науки змушує фінансову владу залишатися на грунті закону, а політико-економічний дає економічно правильні заходи для її дій, запобігає застосуванню заходів, шкідливих для народного добробуту, і т.д. Під впливом науки права і політичної економії утверджуються в фінансовій політиці ті основи, шо фінансові інтереси повинні по можливості йти попереду економічних інтересів.
Професор В.О. Лебедєв, розглядаючи основи фінансового господарства в головних країнах Європи, підкреслював, що Росія має значні особливості, які відрізняють її від західноєвропейських держав. Хоча вона багато дечого запозичує від останніх, але до певної міри перероблює його для узгодження зі своїм національним характером. Фінансові реформи, починаючи з Петра І, сприяли наближенню фінансового устрою Російської імперії до західноєвропейського, але все ж таки він зберігає свої особливості. На думку В.О. Лебедєва, вже сам простір Росії і чисельність її народонаселення роблять неможливим застосування сповна західноєвропейських порядків. Головна ж особливість полягає в загальному характері державного ладу Росії: поряд із сильною централізацією всіх елементів державної влади існувало широко поставлене самоврядування сільських общин і земських установ. Відповідно і фінансове господарство представляли три самостійні категорії: господарство державне (урядове), земське, общинне. Центральне, державне фінансове господарство грунтувалось у цілому на тих же началах, що і в Західній Європі. Фінансове господарство самоврядування будувалось на історичній та національній основі і діяло незалежно від центрального фінансового відомства.
В.О.Лебедєв розглядав погляди Л. Штейна на національні заслуги різних народів Західної Європи в розробці фінансової науки, який вважав: “ Німеччина розробила вчення про податки і створила потім систематичну фінансову науку; Франція дослідила вчення про державний баланс і про джерела податків; Англія розробила питання про закономірний лад фінансів і відношення його до народного господарства”.
Після чого російський вчений зробив такий висновок: "Якщо ми називаємо Німеччину батьківщиною фінансової науки, то це тому, що тут вона вперше отримала наукову обробку у стрункому вигляді, завдяки чому здавна ввійшла до кола університетського викладання. Але ця обставина не применшує заслуг Англії та Франції на терені вироблення фінансових теорій".
Найвидатнішою роботою у галузі фінансової науки на початку ХХ століття можна вважати “Вступ до фінансової науки” А.І.Буковецького. Книга була видана в 1929 році й протягом першої половини ХХ століття була чи не найкращим навчальним посібником, у якому найціннішим є те, що автор аргументовано визначає власне зміст фінансової науки і замість численних спроб обмежити її тільки вченням про доходи публічно-правових союзів включає аж десять розділів, у тому числі вчення про видатки, доходи, публічний кредит, фінансовий контроль, фінансове управління, місцеві фінанси тощо.
Книга А.І.Буковецького була майже останньою науковою працею, де з наукових позицій розглядялися та розвивалися фундаментальні положення фінансової науки. У подальшому майже протягом 60 років фінансова наука була вилучена з повсякдення, ставши науково спрощеним коментарем робіт Маркса та Леніна, використовувалася для надання партійним рішенням наукових ознак.
У цей несприятливий час, що тривав до 70-х років ХХ століття, переважна більшість старої когорти вчених-фінансистів була репресована, дехто виїхав за кордон, а ті, хто залишився, зайнялися абстрактними теоретичними дослідженнями, малодоступними для розуміння з боку комуністичних ідеологів.
Безплідні, схоластичні, наукоподібні потуги вчених Радянського Союзу другої половини ХХ століття щодо визначення суті фінансів, їхньої ролі, функцій і призначення ніяк не стосувалися розвитку фінансової науки. Їхні “дослідження” завдали великої шкоди всьому процесу пізнання такої важливої категорії, якою є фінанси. Фактично в умовах соціалізму фінансової науки не існувало.
Але вчені-марксисти в своїх роботах значно розширили сферу фінансів, включивши до неї фінанси підприємницьких структур, кредит у різних його формах, страхування, резервні фонди, фінансовий контроль тощо.
<< | >>
Источник: В.Б.Щеньова. ОПОРНИЙ КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ ІЗ КУРСУ “ІСТОРІЯ ФІНАНСОВОЇ ДУМКИ”. 2004
Вы также можете найти интересующую информацию в электронной библиотеке Sci.House. Воспользуйтесь формой поиска:

Еще по теме 1. Розвиток фінансової науки в Росії.:

  1. Тема 7. Розвиток фінансової науки в Росії і в Україні.
  2. Тема 3. Зародження і розвиток фінансової науки у XV - XVIII ст.
  3. Тема 5. Розвиток фінансової науки у XIX сторіччі.
  4. 2. Розвиток фінансової науки в Україні.
  5. 2. Напрямки фінансової науки у XIX ст.
  6. Тема 6. Неокласична школа фінансової науки і теорія К.Вікселля.
  7. 2. Другий етап розвитку фінансової науки.
  8. 1. Фактори розквіту фінансової науки. Німецька школа.
  9. 1. Зародження і ранній етап розвитку фінансової науки.
  10. Тема 12. Загальний огляд сучасної фінансової науки.
  11. 11.5. Реформування податкової системи Росії
  12. 3.2. Розвиток міжнародної економічної інтеграції
  13. Розділ І Сутність, середовище і розвиток теорії міжнародних економічних відносин
  14. 6.1. Сталий розвиток в умовах глобалізації
  15. Тема1. Вступ у курс “Історія фінансової думки”.
  16. 4.1. Становлення податкової системи, етапи фіскальної політики,розвиток наукової думки
  17. В.Б.Щеньова. ОПОРНИЙ КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ ІЗ КУРСУ “ІСТОРІЯ ФІНАНСОВОЇ ДУМКИ”, 2004