Тема 12. Загальний огляд сучасної фінансової науки.

1. Еволюція теорій фінансової науки представлена у вигляді родовідного дерева. Можно зробити висновок про відсутність чіткої тенденції розвитку. Крім того, багато теорій беруть свій початок із різних шкіл економічної думки.
Але якщо теорії доповнюють одна одну, значить між ними існує і прямий зв’язок. Його можна представити схематично, абстрагуючись при цьому від конкретної диференціації тих чи інших течій.

Еволюція теорій фінансової науки

Еволюція теорій фінансової науки

Розглядаючи схему як злагоджений ансамбль, можна простежити тенденції.Виокремлення економічного аналізу діяльності держави у спеціальну ланку фінансової науки, що відбулося протягом останніх дісятиліть, привело до того, що нова і неокласична макроекономіка породили велику кількість власних напрямків (верхня частина схеми), майже не пов’язаних з іншими сферами фінансової науки. Тому сьогодні ці напрямки не вводяться до складу фінансової науки.
Інші теорі, подані у верхній частині схеми, формують окремі сегменти фінансової науки. Їх можна зобразити у вигляді двох базових блоків. На одному боці містяться теорії, побудовані на концепції К.Вікселля. Вони досліджують процес прийнятя коллективних рішень у державі. На іншому – теорії неокласиків Дж.Мілля, А.Маршалла, А.Пігу, В.Парето, базовані на економіці добробуту. У першому випадку йдеться про фінансову науку, орієнтовану на суспільний вибір, у другому – на економіку добробуту.
2. Обидва напрями фінансової науки намагаються застосувати до свого об’єкта аналізу модель економічно раціональної поведінки індивіда. Саме це й відрізняє їх від “старих” наукових концепцій (наприклад, кейнсіанського походження), які не так явно використовують цю модель.
Проте представники фінансової науки, орієнтованої на суспільний вибір, більш послідовні у застосуванні моделі економічно раціональної поведінки, ніж прихильники економіки добробуту. Останні застосовують цю модель лише у приватній сфері. Це означає, що вони досліджують ступінь впливу державних заходів на індивідів та їхню реакцію на ці заходи. (фінансовий аналіз сфери впливу рішень). Сама держава вилучається з об’єкта аналізу. На противагу цьому фінансова наука, орієнтована на суспільний вибір, вірить в універсальність (загальну придатність) гіпотези економічно раціональної поведінки. Економічний аналіз має поширюватися на сферу діяльності держави, а не створювати їй підтримку. В принципі рішення приймаються абсолютно однаковими індивідами. Тому теорія суспільного вибору не бере до уваги припущення про розходження людських мотивацій.
Модель економічної поведінки розширюється з ринкової площини на державну. В процесі аналізу державної діяльності можуть бути використані такі базові гіпотези (визначені в праці Г.Бекера “Економічна модель людської поведінки”): гіпотеза методологічного індивідуалізму; гіпотеза иаксимізації власної вигоди; гіпотеза заданих преференцій та змінних обмежень; гіпотеза існування релевантних альтернатив.
Відповідно до гіпотези методологічного індивідуалізму, індивід представлений як дієздатна одиниця, кожний вчинок котрої індивідуальний. У фінансовій науці ця гіпотеза використовується стосовно держави, яка діє не як єдиний орган, а на основі рішень одного або багаьох індивідів. За допомогою цієї гіпотези загальна модель економічної поведінки протиставляється усім формам органічного і функціонального трактування держави, що виходять із можливості самостійності та автономності її дій.
У фінансовій науці, зорієнтованій на дослідження індивідуалізму, немає поняття “суспільні інтереси”. Воно належить до системи інструментів учення про колективізм держави, яке ставить суспільство вище за індивіда. Проте з економічного огляду певні інтереси можуть мати тільки індивіди.
Відповідно до гіпотези максимізації власної вигоди індивіди приймають рішення і діють, орієнтуючись передусім на максимізацію власної вигоди. При цьому не виключається альтруїстична або ж зловмисна своєкорислива поведінка. (Під альтруїзмом розуміють дії, вчинювані певним індивідом з метою поліпшення ситуації інших індивідів. Зловмисність передбачає дії, орієнтовані на досягнення власної вигоди, внаслідок завдається шкода іншим індивідам). Однак припускається, що в більшості випадків переважає егоїстичний спосіб дій, орієнтований на максимізацію власної вигоди. Цей принцип підтверджує, що егоїзм не є вершиною людських прагнень, а являє собою лише певну середину між альтруїзмом і зловмисністю.
В даному випадку говорять, що репрезентативний дорослий індивід завжди орієнтований на максимізацію власної вигоди.
Гіпотеза заданих преференцій та змінних обмежень. Корисливі прагнення індивіда не завжди приводять до реалізації усіх його бажань. Він максимізує свою вигоду лише за обмеження пропозиції благ, цін, витрат, прибутку, розпоряджень і т.д. Для економіки типовою є ситуація, коли преференції є задані, а обмеження розглядаються як змінні. Таким чином, причини зміни поведінки індивіда насамперед криються у зміні обмежень, а не преференцій. Оскільки преференції формуються в ході соціалізації протягом тривалого періоду часу, вони (абстрагуючись від коротких коливань моди) більш стабільні, ніж зовнішні умови, які можуть змінюватися як у середньостроковому, так і в короткостроковому періодах.
Індівід раціонально адаптується до обмежень. Це означає, що він намагається максимально використовувати діапазон своїх можливостей для досягнення цілей максимізації власної вигоди. При визначених обсягах ресурсів він намагається досягти максимального задоволення власних потреб або при мінімальних ресурсах – визначеного рівня задоволення потреб.
Відповідно до гіпотези релевантних альтернатив у розпорядженні індивіда завжди є широка палітра прийнятних альтернатив. Таким чином, унаслідок зміни обмежень можливою видається субституція (заміщення). Субституція пов’язана зі значними витратами, тому перевага тому чи іншому субституту залежатиме від економічного розрахунку індивіда. Субституція розглядається як стабілізатор соціальних процесів; найбільш оптимальні альтернативи завжди використовуються, від гірших відмовляються. У цьому і полягає відмінність моделі економічної поведінки від інших гіпотез, що заперечують можливість заміщення.
У загальній моделі економічної поведінки особливе місце відводиться інформації, оскільки вона є визначальним чинником прийняття економічних рішень. Модель не базується на досконалій інформації. Зовсім не обов’язково, щоб індивід постійно мав вичерпну інформацію щодо існуючих у даний час альтернатив, на базі чого він був би спроможний оцінити свої вигоди й витрати. Людина не сприймається як комп’ютер. Дефіцит інформації, проте, не означає, що поведінка індивіда є ірраціональною та хибною, а тому її неможливо спрогнозувати. Теорія недостатньої інформації виходить із того, що інформацію можна акумулювати лише за певних витрат. Відтак раціональний індивід збиратиме додаткову інформацію доти, доки це буде для нього вигідно, а значить доки очікувана оцінка граничної вигоди від додатково отриманої інформації буде вищою, ніж граничні витрати. Коли ці величини зрівняються, раціональний індивід призупинить подальший збір інформації.
3. Фінансова наука, орієнтована на економіку добробуту, обстоює думку про те, що цілі державної діяльності визначені функціями соціального добробуту. Фінансова ж наука, орієнтована на суспільний вибір, відхиляє можливість використання цих функцій як основних засад діяльності держави, оскільки вони не можуть бути генеровані з індивідуальних цінностей. Тому такі цілі не тільки нереальні, а й антидемократичні, оскільки суперечать основам вільного суспільства. Замість функцій соціального добробуту теорія суспільного вибору висуває на перший план інституції. Механізм функціонування держави вона намагається дослідити в системі з іншими, альтернативними інституціями (на відміну від цього у фінансовій науці економіки добробуту інституції відіграють другорядну роль). Фінансова наука, орієнтована на суспільний вибір, дотримується думки, що такі економічні проблеми, як зростання державних видатків, приховування доходів від оподаткування, тіньова економіка і державний борг, можуть бути досліджені тільки в рамках інституціональної моделі.
Поняття “інституціоналізм” вміщує два аспекти. По-перше, це звичаї, традиції, норми поведінки, прийняті у суспільстві, - “інституції. По-друге, це закріплення норм і звичаїв у виді законів, організацій, установ, тобто “інститути”. Інститути – форми і межі діяльності людей. Вони представляють політичні організації, форми підприємництва, системи кредитних установ. Це податкове і фінансове законодавство, організація соціального забезпечення, зв’язане з господарською практикою. Інституціональний підхід означає аналіз не тільки економічних категорій і процесів в чистому виді, але й інститутів, зовнішньоекономічних факторів.
<< |
Источник: В.Б.Щеньова. ОПОРНИЙ КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ ІЗ КУРСУ “ІСТОРІЯ ФІНАНСОВОЇ ДУМКИ”. 2004
Вы также можете найти интересующую информацию в электронной библиотеке Sci.House. Воспользуйтесь формой поиска:

Еще по теме Тема 12. Загальний огляд сучасної фінансової науки.:

  1. Тема 3. Зародження і розвиток фінансової науки у XV - XVIII ст.
  2. Тема 5. Розвиток фінансової науки у XIX сторіччі.
  3. Тема 7. Розвиток фінансової науки в Росії і в Україні.
  4. Тема 6. Неокласична школа фінансової науки і теорія К.Вікселля.
  5. 2. Напрямки фінансової науки у XIX ст.
  6. 1. Розвиток фінансової науки в Росії.
  7. 2. Розвиток фінансової науки в Україні.
  8. 1. Фактори розквіту фінансової науки. Німецька школа.
  9. 2. Другий етап розвитку фінансової науки.
  10. 1. Зародження і ранній етап розвитку фінансової науки.
  11. Тема1. Вступ у курс “Історія фінансової думки”.